Організм - це цілісна біол. сис-ма окремого живої істоти. Складові частини організму - клітини, тканини і органи - в сумі ще не представл. цілісний організм. Лише з'єднання їх в порядку, що історично склалося в процесі еволюції, і їх взаємодій-е утворюють цілісну систему, якій притаманні визна. властивості. Саме вони і позвол. розглянути. живі організми як самостійну форму існування матерії. Для живого організму життєво важливо підтримання сталості умов внутр. середовища або гомеостаз. Будь-яке значиме зміна гомеостатіч. показників організму (температури тіла, артеріального тиску, насичення крові киснем, внутрішньоклітинного рН, і ін.) за межі фізіологічної норми, призводить до загибелі. Значить, на підтримку постійного. внутр. середовища і будуть спрямовані всі, без винятку, фізіологічні процеси. Підтримання гомеостазу тоді можна вважати фізіологічною метою організму.
Властивості живого: 1) здатність до самовідтворення або репродукції; 2) Обмін речовин - обеспеч-т підтримання сталості внутр. середовища; 3) Єдність хім. складу - в живих організмах 98% хімічного. складу прихід-ся на 4 елементи: С, O, N, H, всі живі організми побудовані в осн. з 4 великих груп складних орг. молекул - біол. полімерів: н / к, білків, вуглеводів, ліпідів; 4) Подразливість - в процесі ев-ції у живий. орг-мов виробок-сь і закреп-вісь св-во вибірково реагувати на зовн впливу; 5) Енергозалежність - живі тіла - відкриті для надходження енергії системи, тобто вони існують тільки до тих пір, поки в них надходить енергія і матерія з окр / ср .; 6) розвиток і ріст організму; 7) дискретність - будь-яка біол. система сост. з відокремлений. в просторі, але тісно пов'язаних і взаємодіючих між собою частин, що утворюють структурно-функціональну єдність (тіло-орган-тканину-клітина-органоид-молекула-і т.д), кожна з яких м. виконувати функцію, лише будучи просторово ізольованою від інших . Дискретність будови організму - основа його структурної впорядкованості, вона створює можли-ть постійного самообновл-я його шляхом заміни «зношених» структурних елементів без зупинки виконуваної функції. Виділяють ще функціональну дискретн-ть, кіт. виявлю-ся в сприйнятті зовн. середовища і регул-ції физиол. актів; 8) саморегуляція - здатність живих організмів мешкають в безупинно мінливих умовах окр / середовища, підтримувати сталість свого хім. складу і інтенсивність фізіолого. процесів. Осущ-ся за рахунок мобілізації або пригнічення внутрішніх ресурсів на всіх рівнях організму; 9) ритмічність - періодичні зміни інтенсивності физиол. функцій з різними періодами коливань (від декількох секунд до року і століття) пов'язані з периодич. коливаннями (повтореннями) умов в окр / середовищі. Ритмічність обеспеч. узгодження функцій організму з окр / середовищем, т. е. пристосування до періодично мінливих умов існування.
Т.ч. живі організми різко відрізняються від неживих систем винятковою складністю і високою структурною і функціональною впорядкованістю. Ці відмінності надають життю якісно нові властивості. Живе є особливою, вищий щабель розвитку матерії.
Фізіолого. функції реаліз-ся в рез-ті здійснення різного. физиол. актів. Фізіологічний акт - складний процес, що здійснюється за участю різних фізіолого. систем організму. Розрізняють фізіологічні акти дихання, травлення, виділення, руху. Сукупність складних фізіолого. актів забезпечує підтримку або відновлення сталості внутрішнього середовища організму - гомеостазу.
За П. К. Анохін, в організмі існують жорсткі показники (константи), що мають найменший діапазон між рівнем їх незмінного стану і граничним відхиленням від цього рівня, несумісним з життям. Частина з цих констант, кіт. допускають деякі відхилення від постійного рівня (пластичні константи), мають пристосувати. (Гомеостатическое) значення для інших функцій; пластичні константи, мають досить широким діапазоном мінливості. Жорсткими константами є ті параметри внутр. середовища, кіт. визначають оптимальну активність ферментів і тим самим можливість протікання обмінних процесів. Одним з механізмів, забезпечивши-х підтримання гомеостазу в безупинно мінливих зовнішніх умовах є адаптація.
Адаптація - сукупність пристосувати. реакцій і морфологич. змін, що дозволяють організму зберегти відносну сталість внутр. середовища в умовах, що змінюються зовн. середовища. У людини адап-я виступає як властивість організму, кіт. обеспеч-ся автоматизованими самоналаштуванням, саморегульованими системами - серцево-судинної, дихальної, видільної та ін. У кожній з цих систем можна виділити кілька рівнів адаптації - від субклітинного до органного. Але кінцевий її сенс не втрачається ні на одному з рівнів - це підвищення життєстійкості, стійкості системи до факторів середовища.
Живий організм являє собою цілісну біологічну систему. Згідно Л. Берталанфі, що є основоположником теорії систем, система - ціле, складене з частин, їх з'єднання. Вивчення організму як системи пов'язано з ім'ям П.К. Анохіна і з його вченням про функціональні системах організму.
Функціональна система - сукупність взаємопов'язаних органів і елементів управління физиол. реакціями, що забезпечують єдину функцію з позитивним кінцевим результатом. В рамках самого поняття систем слід виділити основні системні принципи: а) цілісність - незвідність властивостей системи до суми властивостей її складових частин. б) структурність - можливість опису системи через її структуру, в) ієрархічність - підпорядкованість складових елементів системи. Вищий рівень регуляції фізіологічних функцій цілісного організму і взаимоотнош-е орг-ма і середовища обеспеч-ся ц.н.с. Другий рівень регуляції забезпечується вегетативної н.с. регулюючої активність внутрішніх органів. Третій рівень регуляції здійснюється ендокринної с. яка з пом. гормонів активізує або гальмує роботу ферментних систем, а через них - физиол. функції цілісного організму. Неспецифічна регуляція физиол. функцій здійснюється рідкими середовищами організму (кров'ю, лімфою). Це четвертий рівень регуляції.
г) взаємозв'язок організму і середовища. д) нервизм. тобто Єдність організму і зв'язок його з зовнішнім середовищем осущ-ся діяльністю н.с. особливо її вищих відділів - кори і підкіркових структур. Принцип нервизма сформ-ся в фізіології в рез-ті накопичення морфолог-х даних про будову нервової системи і уявлень про физиол. ролі нервових механізмів в регуляції фізіолого. функцій. Основним нервовим механізмом, що лежить в основі регуляції як физиол. так і психічних процесів, за сучасними уявленнями, є рефлекс.
Ще роботи з біології
Реферат з біології