Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Ця проблема включає два питан-са. Перше питання пов'язаний з проблемою походження мови взагалі (як склався людську мову, яким чином людина навчилася говорити), другий - з походженням кожного окремого мови, наприклад української, англійської або японської.
У першому випадку слід звернутися до того часу, коли людина тільки починав розвиватися як біологічний вид (homo sapiens). Свідчень про цей період не збереглося, тому при вивченні походження мови взагалі Лінгва-стам доводиться оперувати не тільки мовними фактами, а й даними суміжних наук: філософії, психології, етнографії, історії первісної культури.
У другому випадку є можливість простежити за фор-мування і розвитком окремих мов за допомогою через вчення писемних пам'яток, а також порівнянням фактів родинних мов.
Інтерес до проблеми походження мови виник давно. У різний час і різними вченими вона вирішувалася неоднаково. Стародавні греки, розмірковуючи про характер зв'язку між ім'ям (словом) і предметом, обгрунтовували дві концепції про-виходи слова. Прихильники першої концепції вважали появу слів надприродним, божественним, вироб-йшов без втручання людини. Ця концепція отримала назву креаційної (від лат. Сгео - творю, створюю). У XX ст. її відгалуженням стала теорія про інопланетне походження життя на Землі.
Відповідно до другої концепції, слова є відбитками речей, явищ і виникають в результаті впливу на людей реаль-ного світу. Люди самі дають назви всім речам, виходячи з їх якостей. Це проявляється в тому, що звуки слова асоціюються з якостями окремих предметів. Грецькі філософи вва-талі, що якби не було усної мови, то люди висловлювалися б жестами, наслідуючи предметів. Використовуючи мова, вони теж наслідують предметів, але не звукам, які ті видають, а їх ознаками і якостями. Положення органів мовлення відтворює особливості предмета. Наприклад, звук [р] вимовляєте шляхом «струсу» органів мови, тому він висловлює таки якості предмета, як струс, різкість. Звук [# 947;] (гамма) «чіпляється за ковзний мову», тому він передає лип кістка, клейкість. Дана концепція надалі отримав продовження в звукоподражательной теорії.
Ряд теорій походження мови був висунутий в Новий час (XVII- XVIII ст.) І в XIX ст. - це концепція суспільного договору, звукоподражательная (ономатопоетичного) теорія, вигукова, трудова та ін.
Звукоподражательная теорія пояснювала появу перших слів наслідуванням звуків природи. Наприклад, в словах кувати, нявкати, бах, квакати основу слова складають звукові особливості названих дій.
Принцип звукового наслідування, однак, не вичерпувався лише наслідуванням звуків природи. Цей принцип поширювався прихильниками теорії і на відображення в звучанні слова незвукових ознаки званого предмета, явища. В цьому випадку звуки наділялися здатністю бути символам будь-яких почуттів, якостей. Так, в словах бублик, боб, губи, звук [б] асоціюється з чимось круглим, випнутих.
Позитивною стороною даної теорії є спроба розглянути механізм виробництва перших людських слів. Крім цього, визнання первісної зв'язку між звучанням третьому і значенням доводять природний, а не божественний характер виникнення мови. Дослідження останніх десятиліть відводять значну роль у виникненні мови людини звуконаслідування і звукосимволізму поряд з мовою жестів.
Не менш широко поширена теорія емоційного походження мови, або вигукова теорія. На думку її прихильників, мовою перших людей був поетичний мову, який виявляв емоції людини. Першими словами були між-Дометія, оскільки саме ця група слів у всіх мовах від-ражает почуття. Значення вигуків залежало від ситуації.
Вигукова теорія безпосередньо пов'язана з теорією трудових вигуків, згідно з якою першими словами були вигуки, що виривалися у людей під час трудових рухів. Однак вигуки не можуть вважатися словами, оскільки вони не є назвами почуттів, а являють собою непо-безпосередніх їх вираження.
Основною умовою появи мови була потреба людей сказати що-небудь при взаємодії один з одним. Ця взаємодія відбувалося, перш за все, в процесі праці. Відповідно до трудової теорії праця становив основу розвитку суспільства, оскільки викликав згуртування суспільства пралюдей, обумовлював розвиток спільної діяльності. Саме в цих умовах виникає потреба в передачі інформації за допомогою мови. Мова тим самим може розглядатися як продукт трудової діяльності. Потреба в спілкуванні, в свою чергу, стимулювала розвиток мислення. Таким об-разом, згідно з цією теорією, мова і мислення з самого початку свого виникнення виявилися пов'язаними.
Питання про походження людської мови залишається відкритим, існуючі гіпотези поки не дають на нього ис-вичерпується відповідей. Зокрема, невирішеним залишається питання про те, чи існував єдиний для всього людства прамова.
Функціонування мови в різні історичні епохи.
Крім проблеми походження мови дослідників цікавить питання, як розвивався мову протягом тися-челетій, в якій формі він існував спочатку, які зміни з ним відбувалися.
На стадії первісно-общинного ладу мову існував у вигляді племінних мов. Племінні мови існують і зараз, наприклад мови індіанців Північної і Південної Аме-рики, деякі кавказькі мови - агульском, цахурською, рутульського, андийский і ін. (Всі вони відносяться до дагестанським мовам).
Роздільна життя родинних племен протягом длитель-ного часу приводила до появи специфічних рис в їх мовах. Тому вважають, що племінні мови були найпершими і древніми діалектами. Діалект - це різновид мови, що має ряд фонетичних, лексіч-ських, граматичних особливостей, які притаманні мові окремих груп людей. Племінні діалекти змінилися діалектами територіальними. Якщо племінні діалекти співвідносилися з племенем чи родом, то територіальні виходять за рамки окремого роду або союзу споріднених племен. Поява територіальних діалектів пов'язано з розвитком людського суспільства, заміною кровноспоріднених зв'язків територіальними, державними, а також з формуванням міжплемінних спільнот і потім народностей. Племінні мови поступово перетворюються в мови народностей.
Мова народності неоднорідний, він характеризується діалектної дробностью. Так, давньогрецький мову виступав у різний варіантах: аттическом, іонійському, дорийском тощо. Це було пов'язано з тим, що грецькі міста-поліси являли собою відносно замкнуті господарські громади, які через географічну роз'єднаності володіли самостійністю. Саме локальне роз'єднання з плином часу веде до діалектної диференціації. Наприклад, формування двох діалектів марійської мови пов'язане з поділом мовного ареалу Волгою.
В інших випадках адміністративний поділ територій перешкоджало вільному мовною спілкуванню. Наприклад, історичне членування країни на феодальні уділи відпрацьовано-зілось на діалектному дробленні мови. Це виявляється в німецькій, італійській і деяких інших мовах.
Найдавніші діалекти мали незначними відмінностями. Найбільш різкими відмінними ознаками характеризуються діалекти, що виникли в умовах феодальної роздробленості.
Важливими відмітними ознаками літературних мов національного періоду є їх оброблений, нормированность і кодифицированность (фіксація норм в словниках і довідниках), традиційність і обов'язковість норм для всіх членів колективу, наявність письмової та уст-ної форм мови. Норма літературної мови визначається як сукупність загальноприйнятих мовних засобів, які ха-рактерізует як правильні, зразкові, обов'язкові.
Функціональна структура національного (загальнонародного) мови може бути представлена як ієрархія всіх форм його існування:
Літературний (нормований) мову
Причини і результати мовних змін. Взаємодія мов.
Мова за своєю природою схильний до змін. При-чини зміни мов прийнято ділити на внутрішні (Лінг-вістіческіе) і зовнішні (екстралінгвістичні).
Внутрішні причини зміни мовної системи пов'язані з сутністю мови. Розвиток мови зумовлено внутріш-ми, структурними протиріччями мовної системи. Це, наприклад, прагнення мови до уніфікації (уподібнення різнорідних форм) і, навпаки, до диференціації (взаємо-моотталківаніе одиниць, схожих в будь-якому відношенні). Ще одним протиріччям є протиріччя інтересів мовця і слухача. Воно полягає в тому, що гово-рящій намагається максимально спростити свою промову на рівні вимови (скороченої вимова) і синтаксич-ських конструкцій (неповні, усічені пропозиції). Цим процесам протистоять інтереси слухача, оскільки занадто сильна зміна звуків або скорочення перед- ложений може утруднити розуміння.
На різних рівнях мови зміни протікають з різною швидкістю. Найбільше схильна до змін лексична система, оскільки вона принципово відкрита зовнішньому впливу (виникнення нових реалій, які потребують нових номінацій, і відмирання старих реалій, а разом з ними номінацій). Більш стійкі до змін фонетичний граматичну будову мови.
Дивергенція (від лат. Divergo - відхиляти, відходжу) - це рас-ходіння, відділення мов в процесі їх розвитку. Відділення мов було пов'язано з територіальним розселенням людей, географічним і політичним відокремленням. В результаті чого в мові накопичувалися лексичні, фонетичні та граматичні варіанти, розрізняли мова людей, що жили на різних територіях. Наприклад, широке розселення слов'янських племен призвело до появи значних територіальних особливо-стей в мовах західних, південних і східних слов'ян. А результа-том політичного і економічного поділу земель Давньої Русі стало виділення трьох самостійних східнослов'янських мов - української, російської та белоукраінского.
Крім дивергенції, що лежить в основі розщеплення однієї мови на кілька споріднених, в утворенні нових мов бере участь процес конвергенції.
Конвергенція (від лат. Converge - наближаюся, сходжуся) - це зближення окремих мов на основі тривалих контак-тів. Конвергенція може припускати етнічне змішання і мовну асиміляцію, тобто розчинення однієї мови в іншому. При цьому один з них виступає в якості субстрату, тобто мови, який був поширений на даній території раніше. Мова прийшлих етносів також може асимілюватися з місцевим мовою і залишити частину своїх мовних рис у вигляді суперстрата.
Конвергенція проявляється також у зближенні террито-ріальних різновидів однієї мови і освіті койне. В результаті зближення різних мов можуть утворюватися особливі контактні мови (лінгва франка, піджини). Койне (від грец. Koine dialektos - спільну мову) формуються на основі змішання діалектів однієї мови або на базі одного з діалектів і функціонують як загальний для родинних етносів мову, наддіалектного форма спілкування. Наприклад, в XVI-XVII ст. на кордоні північного і південного говору української мови сформи-рова московське койне, що поступово стало зразковою формою російської мови і в кінці XVII - початку XVIII ст. послу-жило основою формування української літературної мови. Терміном «лінгва франка» (від італ. Lingua franca - франкський мову, мову франків) спочатку позначався конкурують-ний змішаний мову, який склався в середні віки в Середземномор'ї на основі французької, провансальської та італійської лексики і служив засобом в основному торгового спілкування арабських і турецьких купців з європейцями (їх на-нази вали франками). У сучасній соціолінгвістиці лінгва франка - це будь-який допоміжний мова, яка використовується в обмежених сферах (наприклад, в торгівлі) для усного спілкування між носіями різних мов. Піджини (від спотвореного англ. Business - справа) - це контактні мови, що розвинулися шляхом істотного спрощення структури мови-джерела, в якості якого може виступити як місцевий, так і будь-який європейський мову (англійська, фран-цузским і ін.). Піджини відрізняються обмеженим словар-ним складом і простий граматикою; вони функціонують як лінгва франка, рідше - як койне. Зараз відомо близько 50 піджинів, поширених в основному в Південно-Східній Азії, Океанії, Африці.
Процеси дивергенції та конвергенції можуть проявлятися на різних етапах розвитку мови, але загальним правилом являє-ся те, що на початковій стадії взаємодії мов більш актуальні процеси дивергенції, а конвергенція характерна для більш пізніх етапів суспільного розвитку.
Найбільш загальним і очевидним результатом розвитку мов є збільшення їх кількості. Серед сучасних вчених-них немає впевненості в тому, що існував єдиний для всього людства прамова, але те, що в давнину мов було набагато менше, - це незаперечний факт. Разом з тим поряд з появою нових мов йде процес вмирання мов. До мертвим мов відносяться, наприклад, латинський, старо-слов'янський, давньоєврейську, половецький і багато інших.