1. Оратор повинен володіти високою культурою мови. Йому не-обходимо знання норм літературної мови і вміння вибирати точні, дохідливі і найбільш доречні засоби для висловлю-ня думки.
2. Норми мови - це загальноприйняті в мові утворений-них людей правила вимови, словоупотреб-лення, граматики.
3. Мовні (стилістичні) помилки допускаються в результаті порушення норми в наголос і вимові, що не-вірного вибору слова чи форми слова і помилкового построе-ня синтаксичної конструкції.
4. При виборі слова слід враховувати його значення, сполучуваність слова з іншими словами, його .стілістіческую забарвлення, його сферу поширення і ступінь поширення, а також його зображально-виражальні можливості.
5. У ораторської мови рекомендується дотримуватися книжкових, а не розмовних морфологічних форм.
6. Щоб уникати синтаксичних мовних оши-пліч, потрібно особливо уважно ставитися до такого способу підрядного зв'язку слів у словосполученні, як управ-ня.
ЩО ОЗНАЧАЄ ВОЛОДІТИ СВОЇМ ГОЛОСОМ?
Прочитати даний розділ, ВИ ДОВІДАЄТЕСЯ:
ЯК КРАЩЕ ГОВОРИТИ:
ШВИДКО АБО ПОВІЛЬНО;
ГОЛОСНО АБО ТИХО;
високим або низьким голосом;
Монотонна АБО НЕ монотонно
ЩО ТАКЕ гарною дикцією
ЧИ МОЖНА виражається ГОЛОСОМ ПОЧУТТЯ
Від оратора потрібно не тільки володіння нормами пра-ної мови (див. Розділ 4), а й уміння відчувати мова в звуці. Виступила-Пающіє повинен чуйно ставитися до озвученому слову.
ТЕМП МОВИ, СИЛА І ВИСОТА ГОЛОСИ
Смислове сприйняття мови залежить насамперед від темпу її проголошення. Темп-це швидкість вимовляння звуків, складів, слів в одиницю часу (наприклад, в секунду).
Як вважають дослідники, оптимальна умова легко вос-приймається мови-це середній темп виголошення (при-мірно 100-120 слів за хвилину). При цьому найбільш важливі в смисловому плані думки висловлюються в уповільненому темпі, другорядна інформація може даватися в прискорюючи-ном темпі. Іноді важливу думку доцільно і повторити.
Погано сприймається занадто повільний темп мови, оскільки він не встигає за її сприйняттям слухачами. вони
Зі спогадів про публічних виступах
Менделєєв Дмитро Іванович (1834-1907) -російський хімік, відкривши-ший періодичний закон хімічних елементів, професор Петербург-ського університету.
З мальовничій левової головою, з найпрекраснішим особою, опи-раясь на витягнуті руки з підігнутими пальцями, варто висо-кий і кремезний Менделєєв на кафедрі і каже. Це його звичайна і улюблена поза за свідченням сучасників і та-ким зобразив його академік Шервуд в бронзі.
Інтонація його голосу постійно змінювалася: то він говорив на високих тенорових нотах, то низьким баритоном, то скороговор-кою, точно дрібні камінчики з гори котяться, то зупиниться, тягне, підшукує для своєї думки образний вислів і завжди підшукає таке, що в дво- трьох словах ясно висловить те, що хо-тел сказати. Ми скоро звикли до цього оригінального способу викладу, який гармоніював і з оригінальним виглядом Менделєєва і разом з тим допомагав засвоєнню того, що він говорив.
Будь я музикантом, я, здається, міг би покласти лекцію Менделєєва на музику, і будь-який з тих, на чию долю випало щастя його слухати, безпомилково впізнав би звуки цього потужного голосу, який переходив від ясно чутного в останньому кутку ауді-торії шепоту до громоподібним вигуків.
Перші можуть також виокремити в цьому повільно поточному потоці головне і другорядне, а тому втрачають нитку міркування. Оратор, який говорить дуже повільно, часто викликає нудьгу і роздратування.
Дуже важлива для оратора сила голосу. Якщо він говорить тихо, його чують тільки знаходяться поруч слухачі. До інших суть його промови не доходить. У той же час надмірно гучний, а особливо крикливий голос викликає роздратування, неприйняття сказаного, і ефект виступу виявляється зна-ве зниженим.
Іноді гучність голосу залежить від того, наскільки пра-но виступаючий розцінює висоту свого голосу. Цікавий випадок стався в лекторської практиці Отто Юлійовича Шмід-та (1891-1956), академіка, одного з організаторів Північного морського шляху. Читаючи в молодості лекції студентам, він вияв-жив, що в аудиторії часто чується шумок. "Що, нецікавий-но?" - запитав він слухачів. "Ні, - відповіли вони збентежений-но, - цікаво, але погано чути". О. Ю. Шмідт звернувся до фахівця, який повинен був "поставити йому голос". Той запропонував молодому вченому що-небудь заспівати і відразу ж по-понял, чому Шмідту не вистачає в аудиторії голосу. "Ви співаєте басом, а говорити намагаєтеся тенором", - резюмував він. Зна-чит, О. Ю. Шмідт, виступаючи перед аудиторією, не брав до уваги природного висоти свого голосу. Говорив .слішком високо-
ким голосом, тоді як природним для нього був би голос низ-кий. Отже, по висоті голос може бути низьким, високим, середнім, це залежить від його природи. Головне, щоб він був природним.
Звертаючи увагу на темп мови, силу і висоту голосу, ора-тор повинен уникати монотонності. Вище вже говорилося про те, що можна зробити певні смислові акценти, ме-ня темп мови. Такого ж ефекту досягає оратор змінюючи силу голосу. Дуже гарне враження на слухачів виробляють ті оратори, які вміють змінювати висоту свого голосу (див. На-приклад, враження сучасників про лекціях Д. І. Мендель-ва, с. 72-73).
В усному мовленні звуки зазвичай вимовляються нечітко, кінці слів і особливо фраз проковтують, вимова багатьох слів настільки спрощується, що випадають цілі склади. Говорячи-щий вимовляє [т'ер '] замість тепер, [гр'іт] замість каже і т. Д.
У звичайній розмові таке, вимова допустимо, так як зміст промови підказується ситуацією, загальною темою розмови, т. Е. Співрозмовники розуміють один одного з півслова. Якщо ж один з них і не зрозумів чогось в мові іншого, він негайно ж
Зі спогадів про публічних виступах
Ключевський Василь Йосипович (1841-1911) -російський історик, акаде-мік, професор Московського університету.
Зараз повернулася з лекції Ключевського. Який це та-лантлівий людина! Він читає тепер про древньому Новгороді і прямо справляє враження, ніби це мандрівник, ко-торий дуже недавно побував в XIII-XIV столітті, приїхав і під свіжим враженням розповідає все, що там робилося у нього на очах, і як живуть там люди, і чим цікавляться, і чого до-Біван, і які вони там.
Явно віджилі особи знову виступали діючими на ис-торіческіх сцені у всій їх індивідуальності, з усіма їх до-стоінствамі і недоліками, як дійсні конкретні особистості.
Протягом однієї і тієї ж лекції особа і тон Ключевського безперестанку змінювалися в залежності від того, що він говорив.
Ключевський карбує закінчення вимовлених ним слів так, що для уважного слухача не міг пропасти жоден звук, жодна інтонація неголосно, але надзвичайно ясно звучачи-ного голосу.
Неквапливість лекції була така, що при невеликому на-вике можна було. записувати, не користуючись стенографією, бук-вально слово в слово, як вона звучала.
Фрагменти з лекції та промов В. О. Ключевського див. На с. 53-54, 113, 119, 120-121. 140-144, 150, 152, 169, 173-174.
його перепитає. Під час виступу перед великою аудито-рией розуміння з півслова бути не може. Слова повинні про-зноситися чітко і ясно, т. Е. Виступаючий повинен володіти хо-рошей дикцією. Придбати таку дикцію можна наполегливою працею. Відомі випадки, коли оратори, які володіють природними вадами мови, при систематичній роботі над дикцією досягали чудових результатів.
Особливе місце в роботі над дикцією займають скоромовки. Завдяки їм можна навчитися легко долати дикційна труднощі. З їх допомогою домагаються чистоти і точності вироб-носіння в будь-яких важких поєднаннях приголосних і в будь-якому темпі.
Виразність вимови залежить часто і від простору, в якому говорить оратор. Чим більше приміщення, тим мова дол-жна бути повільніше, щоб все було чутно. Звук не розпо-рюється так швидко, як світло; для того щоб звукові хвилі не змішувалися і не заглушали один одного, потрібно дати час для їх поширення. Це добре знають священики, які вимовляють проповіді в церкві завжди повільно, щоб молячись-еся могли їх почути.
Той, хто володіє чітким і ясним вимовою, може
менше уваги приділяти гучності голосу. Мова оратора з хо-рошей дикцією, навіть якщо він говорить тихим голосом, добре чутна в аудиторії (див. Спогади сучасників про голо-се В. О. Ключевського - с. 74-75).
Хороша дикція передбачає вміння "тримати паузу". Та-кою термін поширений в акторському середовищі. Паузи (осту-новки в мові) полегшують дихання, дозволяють обміркувати думку, підкреслити і виділити її.
Однак паузи в промові оратора не завжди несуть смислове на-грузку. Іноді вони виникають через те, що виступає за-трудняется в пошуках слова, яке найкращим чином Вира-жает його думку. Ці паузи - свідоцтва переривчасто-сти усного мовлення, абсолютно природного її властивості. Якщо випадків уривчастості в виступі оратора трохи і вони відображають пошуки необхідного засобу вираження мис-ли, їх наявність не тільки не заважає аудиторії, але часом і акти-візує її. Відомі випадки, коли слухачі підказували потрібне слово оратору.
Якщо ж уривчастість мови дуже сильна, то це свідок-ствует, або про незнання виступаючим предмета мовлення, або про надмірне хвилювання, або про погане володіння словом.