Порука як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
1. Договір поруки. Порука є договір, в силу якого одна особа (поручитель) зобов'язується перед іншою особою (кредитором) відповідати за виконання третьою особою - боржником його зобов'язання повністю або в частині (ст. 361 ЦК). Предмет договору поручительства незвичайний - зобов'язання нести цивільно-правову відповідальність за іншу особу, і це зумовлює особливості даного договору.
Такий договір під страхом його недійсності повинен відбуватися письмово і може мати форму самостійного договору між поручителем і кредитором або ж бути умовою, включеним в договір кредитора з боржником. У цьому другому випадку договір повинен бути підписаний також поручителем.
Стосовно до договору поручительства насамперед виникає питання про те, хто може виступати в якості поручителя за зобов'язаннями інших осіб. ЦК не містить на цей рахунок будь-яких обмежень і заборон, і всі громадяни, які мають повної дієздатністю, перш за все індивідуальні підприємці, можуть бути поручителями. Інакше вирішується це питання законодавством про юридичних осіб, завдання і правоздатність яких різні.
В силу Закону про державні та муніципальних унітарних підприємствах такі підприємства, які наділені обмеженими речовими правами, можуть виступати поручителем тільки за згодою власника (п. 4 ст. 18); його правомочності здійснюють відповідні державні та муніципальні органи.
Установи всіх видів, включаючи державні, ведуть свою діяльність на підставі затвердженого кошторису, що передбачає строго цільове використання виділених для установи грошових коштів. Відповідно установи не має права розпоряджатися виділеними їм майном і майном, придбаним за рахунок коштів кошторису (п. 1 ст. 298 ЦК). Винятком є доходи установи, отримані від дозволеної йому господарської діяльності. Тому установам, як правило, не можна приймати на себе обов'язки поручителя.
Предметом поруки можуть бути будь-які зобов'язання, включаючи зобов'язання, які виникнуть в майбутньому (ст. 361 ЦК). Однак поручитель відповідає за виконання зобов'язання тільки в грошовій формі. Претензії про реальному виконанні, усунення недоробок, вчиненні дій до пред'явленні до поручника бути не можуть. Вимоги такого роду виходять за рамки цивільно-правової відповідальності, як вона традиційно розуміється, і ці вимоги практично поручителем виконуватися не можуть.
ЦК не містить вказівок про те, є поручительство оплатним або безоплатним договором, і це питання має вирішуватися в самому договорі поруки. В умовах ринкових відносин діє презумпція на користь оплатне будь-якого договору (ст. 423 ЦК). У самому договорі поруки може бути погоджено інше, причому розумним рішенням є узгодження двох ставок винагороди: якщо послуги поручителя непотрібні були зважаючи справності боржника і на випадок виконання поручителем його зобов'язань, коли ставка повинна бути вищою.
2. Відповідальність поручителя. Проблематика відповідальності поручителя має два правових аспекту. По-перше, якими є загальні умови відповідальності поручителя? Поручитель і боржник відповідають перед кредитором солідарно, якщо законом або договором не передбачено субсидіарну відповідальність поручителя (п. 1 ст. 363 ЦК). Субсидіарну відповідальність використовується рідко, оскільки вона для кредитора менш сприятлива.
Що стосується другого аспекту - обсягу відповідальності поручителя, то він відповідає тільки в грошовій формі і вимоги про реальному виконанні, як уже вказувалося, до нього пред'являтися не можуть. У цих рамках поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи крім основної заборгованості боржника сплату відсотків, відшкодування судових витрат по стягненню заборгованості з боржника та інших збитків кредитора (п. 2 ст. 363 ЦК). Очевидно, кредитор має право вимагати від поручителя також неустойку, передбачену в основному договорі на випадок невиконання зобов'язання боржником. Однак в договорі поруки обсяг його відповідальності може бути обмежений певною сумою.
Закон не визначає порядок (послідовність) пред'явлення кредитором вимог до поручителя і боржника при невиконанні ним свого зобов'язання. Отже, в разі солідарної відповідальності поручителя кредитор має право вимагати виконання одночасно і від боржника, і від поручителя, а також заявити про свою вимогу лише поручителю, якщо це для нього краще.
Поручитель вправі висувати проти заявленої вимоги такі заперечення, які міг би представити боржник, і він не втрачає цього права навіть в тому випадку, якщо боржник від заперечень відмовився або, більш того, визнав свій борг (ст. 364 ЦК).
При виконанні поручителем зобов'язання боржника до нього переходять права кредитора по цьому зобов'язанню, включаючи право застави, і він отримує можливість реалізувати їх стосовно боржника - особи, за якого він поручився, якщо інше не передбачено законодавством, договором поруки або не випливає із суті їхніх стосунків .
3. Припинення поруки. Для поручительства в ст. 367 ГК передбачені особливі випадки його припинення; вони відображають особливості цієї забезпечувальний захід, що створює для поручителя певний ризик.
Порука припиняється у разі зміни без його згоди забезпечуваного зобов'язання, що тягне збільшення відповідальності або інші несприятливі наслідки для поручителя. Порука припиняється з перекладом на іншу особу боргу по забезпеченому поручительством зобов'язанню, якщо поручитель не дав кредитору згоди відповідати за нового боржника.
Порука зазвичай дається на певний зазначений в договорі термін. Коли такий строк не встановлений, воно припиняється, якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя протягом року з дня настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого порукою.
Коли термін виконання основного зобов'язання не зазначений, не може бути визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя протягом 2 років з дня укладення договору поруки. Названі терміни, виходячи з їх призначення, треба рахувати не термінами давності, а пресекательнимі; відповідно їх продовження неможливо.
Порука втрачає свою силу також при настанні загальних підстав припинення зобов'язань, передбачених в гол. 26 ГК. У числі таких підстав: збіг боржника і кредитора в одній особі (ст. 413), прощення боргу (ст. 415), неможливість виконання, за яку боржник не відповідає (ст. 416), смерть громадянина-поручителя (ст. 418) і повна ліквідація юридичної особи, яка прийняла на себе поручительство (ст. 419).