Є два способи прожити своє життя. Один так, як ніби чудес не бував-ет. А інший так, як ніби все є диво. А. Ейнштейн
Внаслідок обмеженого сприйняття, викликаного рамками навколишнього нас матриці, людина сприйнятий-томить світ системно. Система має на увазі собою цілий комплекс незліченних ментальних моделей випливають-щих в ілюзію обізнаності, що забезпечується відповідним словесним ярликом під кожен образ. Все, що не входить в систему сприйняття світу, людині здається неможливим, неймовірним, якщо він це бачив, і просто вигадкою, якщо про це розповідають. Іноді відбувається процес, в психології званий «витес-ням», коли побачене чудо потрапляє в підсвідомість і згадати, що сталося людина не може або вспо-минает вже пізніше, в підготовленому стані.
Інтернет, ЗМІ та балаканина створюють ілюзію осве-домленності. Але по-справжньому обізнаний лише людина, що перевершив незнання, людина, чий розум просвітлений.
Карлос Кастанеда називає системне сприйняття світу «деланием». Кожен «робить» свій власний
мир. «Роблення» можна простежити в будь-якому явищі, що сприймається нами. Наприклад, кружка - це шматок скла, який ми «робимо» кухлем лише тому, що у нього певна, що підходить і звична для нас форма. Картина являє собою купу плям, які наш розум вибудовує в фіксовані фор-ми. Яскравий приклад: за часів Відродження, «вироблення» (програмування в своїй психіці) дівчат краси-вимі супроводжувалося наявністю у них дуже пишних форм. Зараз красивими вважаються, як правило, більш стрункі постаті. «Неделание», порушенням системного сприйняття в даних обставинах яв-ляется неотождествленность погляд на красиві форми, як на сукупність різного роду матерії. Подібне розтотожнення може виявитися болючим, але згодом позбавить людину від багатьох ілюзій і невиправданих занепокоєнь.
На певному етапі неделание проявляється в абсолютно фіксованому, безопорном істота-вання, коли ви усвідомлюєте, що ви нічого не знаєте. І в го же час вам відкриваються справжні таємниці, суть усіх явищ за межами думки. Це парадоксальне існування, коли ви в будь-який момент немов рождає-тесь і вмираєте, сприймаючи світ, як в перший раз, з повним розумінням, як новонароджена дитина.
Нудьга і всілякі депресії, як правило, мож-ника, коли свідомість вже як би ширше тієї системи, яку вони ухвалюють на даний момент. Тоді, переживши розчарування, ви поступово відкриваєте для нової реальності. Якщо свідомість ще не готове, а система вже порушена, людина може збожеволіти, можуть співаючи-витися безконтрольні думки, страхи, занепокоєння, як це траплялося з деякими необережними містиками. Тому найголовніше - це тверезість, ясність вашої свідомості. Саме цей аспект необхідно розвивати в першу чергу, і завдяки цьому можливості для-є спонтанно. А не як у деяких магів - від зворотного, коли розвиваються здібності, а неподго-лення свідомість «доганяє» нову реальність, не завжди підлаштовуючись адекватно.
Шаблонне сприйняття, «вироблення» обмежується думками, з якими ми ототожнюємося. Ми звик-ли думати і турбуватися про що завгодно, крім найважливіших речей. Що таке відчуття «я», що таке вос-прийняття, як вона влаштована, як до нас приходять думки, де вони зароджуються, чому емоції відчуваються в гру-ді, горлі або в області живота, чи можна їх викликати
за своїм бажанням, чи можна відчути нескінченність, що таке час, простір і т. д.?
Ми ототожнюємо себе з тим, що сприймаємо, і чим довше сприйняття об'єкта, тим більше отож-дествленіе з ним, тому більша частина людей вважає себе тілами. На рівні звичайних, поверхневих думок людина ототожнює себе також з зачіскою, макіяжем, одягом, машиною і т. П. Не підозрюючи про те, що його справжнє «Я» не має з усім цим ні-чого спільного. Під час медитації свідомість все більше зливається з об'єктом медитації, аж до самадхи, повного ототожнення з цим об'єктом і растождест-тичних з усім іншим. Це шок для обивателя, і, наприклад, буддійські ченці готуються роками до таких станів, починаючи з простих вправ і закінчуючи багатомісячними рітрітах, коли чернець проводить в медитації по 8-12 годин на день. Свідомість очищається, всі негативні думки і емоції доходять до імпульсів в савікальпа (зерно) самадхи. Але поки є об'єкт (на який медитуєш), від ототожнення не втекти. Тому вибір медитації також має величезне значення.
Коли виходиш за межі світу форм, приходячи до абсолютного розтотожнення з будь-якими об'єктами, приходиш до абсолютного суб'єкта, спостерігачеві, вос-приймає, свідкові (Пуруша в навчанні «Йоги», Атман в навчанні «Адвайти»), вищому «Я» і пережіва- їж нірвану - одвічно чистого і нескінченного, ні з чим не ототожненого суб'єкта.
Ключовий момент у тому, що існування в системі проходить механічно, саме тому життя для нас влаштовує всілякі потрясіння, так як, порушуючи наш звичний погляд на світ, наше роблення,
вона пробуджує в нас усвідомленість нового рівня, як би струшує все ототожнення. Чим сильніше людина ототожнений з об'єктами, тим потужніше необхід-мо потрясіння, щоб він від них відчепився.
І як висновок - чим осознанней ми, тим менше неприємностей, але це взаємопов'язано, так як тільки до людини, повністю відпрацював свою карму, при-ходить повне просвітлення. Можна згадати слова святих про те, що страждання - милість. Якщо пробуджена-даєш себе самостійно, реальність штовхає вже не так сильно, в рідкісних випадках повного прийняття, любові і розуміння пробудження проходить гладко і природно. Про цей аспект детально пише Олександр Васильович Клюєв в книзі «Народження в дусі» *.
Світ незмірно ширше, багатшими і дивовижніше того, що ми можемо собі уявити. Спектр відчуттів сприйняття офанічен лише нашим системоутворюючим «деланием». Повністю цей процес зникає при пів-ном очищенні свідомості, просвітління.
Его (ахамкара) - це центральна ідея «я», що має безліч коренів, різних ментальних концепцій, ототожнення, що обертаються довкола «я», що підтримують цю думку. Его - це все те, чого ми надаємо значення, важливість. І так як всі складові частини его, помилкової самоідентифікації, малого «я», знаходяться в нашому відносному світі змін, то «я» потребує постійного відгуку ззовні, підтримай-БЕЗПЕЧУЮТЬ його нестійку природу. Світ рухається, все змінюється, приходить і йде, і его перебуває в посто-янном пошуку все нової стійкості.
Свідомість ототожнюється, як би проектує са-моідентіфікацію на зовнішні об'єкти сприйняття, і коли ті піддаються руйнуванню, у людини виникає страждання, таке переживання, немов його знищують. Наприклад, коли людина ототожнюється зі своїм автомобілем і надає цій «частини себе» значення, він буде страждати, якщо хто-небудь порівнює його авто-біль з більш якісної маркою, він буде страждати, коли його машина в аварії, так як частка його его , його самоідентифікації в даний момент під загрозою існування. Таких хибних «я» у кожного десятки і чим Еже свідомість людини, тим сильніше ототожнення, так як помилкова особистість затьмарює всю сферу воспри-ємства. Якщо машина в аварії (а для господаря вона мала
велике значення, таке, що він не міг навіть подумати себе як пішохода або просто як людини без машини), то під час події така людина може переживати сьогодення, майже смертельне відчай. Якщо ж у нього було десять таких машин, проекція цього самоіденті-ції відбувалося на всі десять, і від поломки однієї з них, господар страждає вже не так сильно або взагалі не страждає за умови, що вони не мали для нього особливого значення. Все це справедливо для всіх об'єктів і якостей, якими, як ми думаємо, ми володіємо. Для художника або поета - це незаперечність його таланту або його произведе-ня. Для люблячого чоловіка - це його дружина, яку він як частину свого его, завжди сприймає всерйоз, переживаючи, якщо її поведінка не відповідає його отождествлениям. У фанатика его проектується практично повністю на ту діяльність, до якої він не байдужий. І в суспільстві він хоче говорити лише про одне, про те, за що фанатіє, на чому базується велика частина його особистості.
Ми діємо за принципом пріоритету, за принципом того, що деякі речі на даний момент більш-менш важливі. Навіть якщо десь на землі йде війна, для людини може бути важливіше його зачіска, так як вона має пряме відношення до його самоідентифікації. Сама важливість того, що відбувається - це і є чергова проекція его, ця важливість є умовною і суб'єктів-ної, так як у кожного щось своє має деяку, іноді виняткову, важливість і оцінку.
Кожен є неповторним, або унікальним, лише тому, що має свій власний набір помилкових особистостей, ототожнення. Коли у двох людей важ-ність, або значення, надається одній і тій же речі, то з'являється загальний інтерес, або програма, яка їх об'єднує. Такі люди можуть стати друзями, поки у них
тримається подібний інтерес-. Але в міру зростання особистості така дружба йде, а то й виникає додаткових спільних програм. Сама по собі дружба - це програма, що підкріплюється двома (або більше) суб'єктами. Коли цю програму має лише один суб'єкт і відсутня взаємність, то програма вже не така стійка, так як не має відгуку, підтримки з боку.
Сексуальність - це надання величезного значення самому собі, своїм образом, тілу і своїми якостями, які мають майже завжди дуже відчутний відгук і підтримку з боку того, кому подобаєшся. Особливо сильний відгук виникає під час безпосереднього контакту двох людей. Подібний відгук сильно підтр-ржівает нестійку природу его. Під час успішного контакту виникає тимчасове задоволення. Виходячи з усього цього, можна зрозуміти, чому в суспільстві секс і інтимні відносини мають таке значення.
Повсякденна «любов» - це завжди дуже сильний перенесення свого «я» на іншу людину, зв'язування своєї ідентифікації з діяльністю того, кого «лю-пак». У цей час людина, як би доповнює своє «я» чином улюбленого, і це завжди сильна залежність і неадекватно перебільшена реакція на поведінку об'єкта «любові». «Люблять», як правило, тих, в кого є щось, чого нам самим не вистачає. На рівні енергії це можуть бути прочинені чакри, канали, які у нас самих ще не функціонують. І коли ми, зачас-ту після тривалого страждання, виробляємо в собі нові якості, «любов» згладжується. Таким чином, ці переживання, також є частиною еволюції і розвитку-свідомості.
Все це програми надзвичайно умовні і суб'єктивні, від чого так багато ілюзій і страда-
ний. На підсвідомому і сверхсознательном рівні ми завжди спрямовані до єдності, до цілісності, а на мінливому ментальному рівні абсолютного єдності ніколи не досягти. Хто зуміє підійти до вічного Ат-ману, вищому «Я», тому доведеться віддати самого себе. Щастя - не надавати нічому значення і відно-ситься до всього як до прояву Всевишнього (Едінс-тва, Абсолюту), ніж навколишня дійсність насправді і є. У просвітлених людей це відбувається природно. Вони вже не ототожнюють себе з его, а вийшли на постійне, незмінне, непорушне веч-ве велике «Я», Атман, що не потребує ні в яку підтримку ззовні. Вони відчувають повноту і єдність Буття.