Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814) - німецький громадський діяч і філософ. У творчості Фіхте виділяються два основні періоди: до і після 1800 р перший період філософія Фіхте ближче до суб'єктивного ідеалізму, в другій - до об'єктивного ідеалізму.
Перший період. В цей час Фіхте будує свою концепцію, виходячи з поняття абсолютного «Я». Саме ця частина вчення Фіхте є найбільш цікавою і оригінальною.
На перший план Фіхте ставив питання, що знаходяться у веденні «практичного розуму» - дослідження моралі і державно-по-літичної пристрою, причому найважливіше місце займають у нього проблеми свободи, обов'язку, моральної поведінки і ін. Але при цьому він (як і Кант) вважає, що «практичний розум» повинен спиратися на міцний фундамент «теоретичного розуму», і тому починає своє дослідження саме з нього.
Hayкоученіе. Філософія, як вважав Фіхте, повинна бути основою, фундаментом для всіх інших наук, тобто «Наукою про науку», тому головний трактат Фіхте «Основи загального наукоученія» присвячений саме проблемам науки. Принципова особливість науки полягає в тому, що вона систематична: в ній одні ідеї виводяться з інших. Отже, в основі науки повинен знахо-диться єдиний набір справжніх і самоочевидних положень або навіть якесь одне вихідне положення. Найочевиднішим для людини є його власна свідомість. Тому саме з вивчення свідомості і повинна починатися філософія.
Види «я». Щоб зрозуміти сенс вчення Фіхте, необхідно на час відступити від викладу його філософії і провести відмінності між декількома видами свідомості ( «я»). Але крім моєї свідомості існують ще й свідомості ( «я») дру-гих людей. Так що моє «я» входить в безліч людських «я». При цьому Фіхте постулює існування якогось Абсолютного созна-ня - «Я», яке як би «лежить» за всіма людськими «я», визна-ляя їх істотні властивості. Це Абсолютна свідомість практично набуває у Фіхте статус Божественної свідомості.
Активний, діяльний Характер свідомості проявля-ється насамперед в тому, що свідомість не дано, а задано. Свідомість у своїй діяль-ності породжує, створює себе, проходить ряд стадій розвитку.
На першій стадії діючий, активний суб'єкт інтуїтивно хматрівает себе і усвідомлює свою самототожність, тобто Я = Я.
На другій стадії розвитку в своїй діяльності «Я» породжує своє отріцаніе- "не-Я». Це породження "не-Я» в значній мірі є несвідомим. При цьому «Я» відчуває якийсь «поштовх» з боку "не-Я».
Центральне міс-то в етичному вченні Фіхте займає поняття «свобода». Для людини бути вільним - це означає зробити себе вільним, тобто в своєму емпіричному «я» (індивідуальному чоловіча-ському свідомості) відсунути кордону "не-Я». Свобода виявляється у Фіхте діяльністю «Я» по пізнанню необхідності і зменшення області "не-Я».
Доля вчення. Ідеї Фіхте вплинули в першу чергу на його учня Шеллінга, а через нього - і на Гегеля.