Увага конкурс
За десять хвилин до початку засідання судові пристави ввели обвинуваченого. Гул в залі затих, і було чутно лише клацання фотоапаратів. Помазун, одягнений в темно-синю куртку, чорну футболку і такого ж кольору джинси, виглядав бадьоро. Він гидливо, з глузуванням в примружених очах, оглянув присутніх в залі і сів на лаву за броньованим склом.
Хтось із журналістів вигукнув йому питання: чи не хоче той вибачитися перед прийшли в суд родичами загиблих? Відповідь, як мені здалося, став для всіх несподіванкою.
- Нічого не хочу сказати, - відповів через скла Помазун, - не хочу перед ними принижуватися! Я не збираюся плювати собі в душу. Вони будуть тут мене ображати, а я після цього повинен буду перед ними вибачатися? Я вибрав собі такий шлях, і чим страшніше буде суд, тим краще.
На питання: чому він все ж почав стрілянину, Помазун завів розлогу промову про те, що в те, що трапилося його провини немає. У всьому, мовляв, винен якийсь водій «Лади», який перегородив шлях машині Помазун. Загалом, ніс відверту маячню і, судячи з нахабному виразу його обличчя, таким чином потішався над присутніми в залі.
О десятій увійшов суддя, і процес почався. Вісім потерпілих, а це родичі вбитих, зайняли весь перший ряд залу засідань. Батько Помазун на суд не з'явився.
На початку засідання підсудний заявив, що у нього є скарги на співробітників СІЗО, де він утримується:
- Контролери СІЗО № 1 звертаються зі мною, ніби я довічно засуджений. Вони водять мене по коридору з зсунений за спину рукою. А мені боляче, все плече вже болить. Прошу розібратися і покарати співробітників за нелюдське ставлення до мене.
- Підсудний Помазун! Визнаєте ви свою провину? - запитав суддя Кудінов.
- Винен я чи ні, нехай вирішує суд, - недбало відповів Помазун. - З приводу своєї провини висловлюватися не буду.
Після цих його слів мама загиблої тринадцятирічної Аліни Чижикова прокричала крізь сльози посміхається Помазун: «Ти, тварюка, подивися мені в очі! Що ти зробив з моєю дитиною. Будь ти проклятий!"
Допитали потерпілих: Оксана Воронова - сестра убитого Михайла Шамшуріна, Вікторія Малихіна - вдова убитого Ігоря Малихіна, Тетяна Іваськова - мама вбитого Олександра Іваськова, Євген Гуцуляк - батько застреленої Софії Гуцуляк, Тетяна Чижикова - мама вбитої Аліни Чижикова. Вони розповіли суду про останній день, коли бачили своїх дітей живими.
Папа Софії Гуцуляк, сивочолий, високий, кремезний чоловік, розповідаючи про останній день життя свого п'ятнадцятирічної дочки, стримував сльози з усіх сил. Але не зміг, розплакався перед голос.
- Я під'їхала до універмагу, але Аліни не було, - розповіла Тетяна Чижикова. Я зателефонувала їй на мобільник, але ніхто не відповів. Тоді я пішла до школи, як я сподівалася, назустріч дочки. Недалеко від школи я побачила, що моя дочка лежить мертва на асфальті, а поруч її мізки ... А ось цей, - вказала Тетяна Чижикова на сидячого за броньованим склом Помазун, - сидить тут живий і посміхається!
В ту ж секунду Помазун схопився і, матюкаючись, закричав, щоб мама вбитої ним дівчинки «заткнула свій рот».
- Я пів-Чечні перерізав! - кричав Помазун.
А на зауваження судді відповів, що той йому нічого не зможе зробити, так що нехай «не напружується».
Євген ФІЛІППОВ,
Михайло МАЛИХІН (фото)