а) нерозривний зв'язок зайнятості з найважливішим конституційним правом людини - правом на працю. Свідомо чи несвідомо, але зараз багатьма зайнятість стала зв'язуватися саме з можливістю реалізувати право на працю, - адже всіх хвилює проблема безробіття;
б) визначальну роль зайнятості у формуванні рівня життя і гідних умов існування. Саме зайнятість, підвищення трудової активності виявляються зараз найважливішою гарантією зростання рівня життя працездатних громадян і їх сімей;
в) формування нової мотивації високоефективної праці як основи зростання добробуту кожного і суспільства в цілому;
г) саме трудова діяльність перетворює людину, розкриває і примножує його професійні можливості, стимулює розвиток особистості.
- збалансоване поєднання повної та ефективної зайнятості;
- вільний перелив робочої сили між сферами прикладання праці, галузями, професіями і територіями в інтересах зростання ефективності праці;
- нова трудова мотивація, заповзятливість і висока зацікавленість працівників у високопродуктивній праці;
- цілеспрямоване пом'якшення негативних наслідків ринкової економіки для становища трудящих.
Політика зайнятості має кілька рівнів: обшегосудар жавного (макрорівень), регіональний і локальний. Всі рівні політики зайнятості об'єднані єдиною концепцією зайнятості, що відбиває прийнятий тип економічного розвитку. В даному розділі ми розглядаємо макрорівень.
Навіть при сприятливому економічному зростанні залучення в господарський оборот такого величезного контингенту людей представляється не тільки нереальним, але і недоцільним.
Демократизація сфери зайнятості, розкріпачення людини праці дозволяють піти від жорстко регламентованих умов зайнятості, що нівелюють особисті інтереси і професійні можливості різних груп працездатного населення. Підприємницька або виконавська діяльність, перевагу державної служби або власного бізнесу, робота протягом всього працездатного періоду або на окремих його етапах, різні за тривалістю режими праці - все це необхідно для задоволення різноманіття професійних інтересів громадян. І чим активніше буде здійснюватися перехід до різноманіття умов зайнятості, тим швидше з'явиться нова трудова мотивація високопродуктивної праці і розширяться можливості забезпечення повної зайнятості.
Однак зазначені вище галузі не можна розглядати в якості "бездонного резервуара", постійно поглинає вивільнених з інших галузей працівників і знову йдуть на трудове життя контингентів населення. Тому крім різноманіття умов зайнятості в залежності від форм власності і господарювання, розмірів підприємств для успішного вирішення проблем працевлаштування необхідно долати одноманітність режимів праці, а в подальшому знижувати встановлену тривалість робочого тижня. Наприклад, якби працюють жінки, які мають дітей дошкільного віку старше 2-х років, перейшли на неповний робочий день, то це дозволило б додатково мати приблизно 5-6 млн робочих місць.
Відзначимо, що немає жодної країни в світі з розвиненою ринковою економікою, де б рівновагу попиту і пропозиції робочої сили досягалося без широкого застосування гнучкості в сфері праці - режимів праці з неповним робочим часом, розділених робочих місць і т.д. Наприклад, в Швеції, де успішно вирішується проблема реалізації права на працю і де рівень зайнятості чоловіків і жінок приблизно однаковий, до 45% працюючих жінок трудяться неповний робочий час.
Головне в проблемі гнучкості зайнятості - добровільність вибору і організація праці, що дозволяє за меншу тривалість робочого часу пристойно заробити. Поки повністю не запрацюють ринкові регулятори, необхідно активне сприяння держави в розвитку альтернативних режимів праці.
Для ефективного переливу робочої сили між підприємствами різних форм власності і господарювання, режимів праці потрібна зважена політика доходів і регулювання їх рівня за допомогою податкової системи. Зняття обмежень на зростання заробітної плати з господарюючих суб'єктів має супроводжуватися продуманими заходами матеріального стимулювання працівників тих організацій, які знаходяться на бюджетному фінансуванні. Значною мірою це пов'язано з заохоченням інтелектуальної праці (в сфері науки, освіти, медицини, культури). Особлива увага до оплати праці цих груп працівників повинно бути в умовах інфляції.
Одна з найгостріших проблем реформування всієї економіки і формування нового якісного стану зайнятості - трудова мотивація. За глибиною і спрямованості зміни трудової мотивації можна буде судити про подолання кризових явищ в суспільстві і переході до ринкових відносин. Практично всі, що намічається перебудувати в економіці, має, як у фокусі, відбитися в трудової мотивації. Приватизація і роздержавлення, наприклад, потрібні не самі по собі, а як механізм, докорінно змінює ставлення до праці, що підвищує зацікавленість працівників у результатах праці. І якщо зміна форм власності і господарювання не веде до нової трудової мотивації і підвищення результативності, значить, нові механізми діють не так, як треба.
Трудова мотивація залежить від загальної сукупності умов праці та життя людини, зокрема, від здібностей людини працювати результативніше, ніж він трудиться зараз. Тому крім реформування форм власності і господарювання, оплати праці і всієї розподільної політики потрібні чималі зусилля для того, щоб працівник не тільки хотів добре заробити, а й умів це зробити. Здатність до інтенсивного і більш ефективної праці може стати стійкою лише при досить високій професійній кваліфікації і працездатності. Не менше значення мають здоров'я людини і умови відновлення його працездатності. В умовах ринкової економіки зростають вимоги виробництва до якості робочої сили з точки зору стану здоров'я.