А. А. Фет належить до числа тих російських поетів, слава яких не була гучного ні при житті, ні після смерті. Він писав в непоетіческую епоху, так, до речі, і сам ніколи не прагнув до слави. У житті його цікавили зовсім інші проблеми: у віці 14 років він був оголошений незаконнонародженим і позбавлений батьківської прізвища Шеншин, а заодно і спадщини, і тому все життя Фет-человек присвятив тому, щоб його визнали-таки дворянином. Але Фет-художник за ці роки створив дивовижний світ чарівної поезії, поезії, за яку його неодноразово дорікала російська критика, яка ніяк не могла знайти в ліриці поета такі необхідні для неї громадські мотиви. Дійсно, А. Фет демонстративно протиставляв себе своєму часу, заявляв, що не зобов'язаний бути громадянином, жив врозріз з духом часу. А тому творчість А. Фета було затавроване ярликом "мистецтво заради мистецтва". І довгий час ніхто не бажав бачити всю красу його творчості, в якому відбилися дивно безнадійні погляди поета на життя, бо на питання про настрої його душі він завжди відповідав: "Пустеля!"
Ще в 1850 році А. Фет писав: "Ідеальний світ мій зруйнований давно. "Місце цього світу посіла буденна життя. І чим більше поет занурювався в неї, тим сильніше він прагнув вийти з-під її влади у своїх віршах. В останньому, найкращому, збірнику віршів А. Фета "Вечірні вогні", де найбільш гостро позначилися протиріччя між Фетом-людиною і Фетом-поетом, виразно звучить потреба вирватися на простір, нагодований повітрям поезії:
Без зусиль
З плескотом крила
залітати -
У світ прагнень,
схиляння
І молитов;
Радість чуючи,
Не хочу я
Ваших битв.
Це прагнення нагадує знамените висловлювання А. Фета: "Хто не в змозі кинутися з сьомого поверху вниз головою з непохитною вірою в те, що він здійнятися в повітрі, не лірик. "У А. Фета взагалі багато епітетів" повітряний "," крилатий ", дієслів" літати "," парити "," окрилені ".
Відхід від реального світу в світ, створюваний за допомогою мистецтва, - характерна риса романтизму. Дійсно, у Фета багато спільного з ліриком Жуковським. Але є і суттєві відмінності. В ідеальному ліричному світі Фета, на противагу В. Жуковському, немає нічого містичного, потойбічного. Одвічним об'єктом мистецтва, на думку А. Фета, є краса, яка властива самої дійсності і тому незнищенна. "Світ у всіх частинах своїх одно прекрасний. "Нічого страшного, жорстокого, потворного немає доступу в світ фетовской лірики. Почасти, можливо, в цьому її однобічність: "відтворення не предмета, а тільки його ідеалу".
Ліризм А. Фета дзвенить в унісон красі. Але поняття "краса" А. Фет дає професіоналізм та філософське значення. Поезія адже є проникнення в "саму таємну суть світу", чого не може, скажімо, зробити наука. Художнє пізнання полягає в тому, щоб охопити предмет у всій його цілісності, а з усіх мистецтв найбільші можливості для цього відкриває поезія.
Лірика А. Фета надзвичайно рухлива. Всі предмети поет змушує "коливатися, тремтіти, трепетати". Його поезія сповнена запахів: природа і любов насичені "пахощами", "ароматами", "запахами трав", "запашних ночей". Часто зливаються воєдино зір і слух: далеч дзвенить, звуки пісні стають сріблястим шляхом, голос співачки обертається місяцем, зорею, морем. Особливе місце в ліриці А. Фета займає музика. У вірші "сяяла ніч. "Пісня уособлює образ коханої жінки. Музика - це зароджуються почуття, напівпочуття, найтонші відтінки. Вірші А. Фета надзвичайно мелодійні, не випадково багато хто з них лягли в основу романсів.
У А. Фета все, зображуване їм, неясно, смутно, невизначено. Йому не вистачає слів, він нарікає на неповноцінність мови:
Як бідний нашу мову? - Хочу і не можу. -
Не передати того ні одного, ні ворогові,
Що буяє в грудях прозорою хвилею.
А тому він любить протиставляти "грубим" людським словами мову квітів, "ясно говорить" нічний безмовність (вірш "пахощі ніч, благодатна ніч."). Поезія мовчання - один з улюблених прийомів Фета - передає силу почуття набагато сильніше крику ( "Я тобі нічого не скажу."). І при цьому А. Фет досягає величезної музикальності вірша:
Зріє жито над спекотною нивою,
І від ниви і до ниви
Жене вітер примхливий
Золоті переливи.
А. Фету часто вказували на граматичні помилки, але іноді йому самому вдається здобути перемогу над граматикою: у вірші "Шепіт, боязке дихання. ", Наприклад, немає жодного дієслова.
Хоча світ Фета в усіх своїх проявах одно прекрасний, він все ж зводиться до трьох основних складових: природі, любові, музиці, які тісно пов'язані між собою, переплетені і утворюють єдиний художній світ. Опис природи у А. Фета набуває романтичне звучання, а одна з властивостей ліризму поета - вміння озвучити німу природу.
Основу більшості любовних віршів А. Фета становить впізнавання дорогого жіночого образу:
Тільки зустріч посмішку твою,
Або погляд уловлю твій втішний, -
Чи не тобі пісня любові я співаю,
А твоїй красі ненаглядної!
Справжнім предметом віршів А. Фета стає не те, що торкнулося серце в цю хвилину, а ті почуття закоханості в красу, які викликаються при цьому.
Світ Фета можна назвати світом "єдності протилежностей", гармонійного їх злиття. Головним словом в ліриці Панаса Фета можна назвати слово "божевільний". Але в цьому-то божевіллі, в цьому злитті музики, природи і кохання, і є вище вираз поезії світу, відображення земної краси в дзеркалі мистецтва:
Я тобі нічого не скажу,
Я тебе не стривожити нітрохи
І про те, що я мовчки повторюю,
Чи не наважуся ні за що натякнути.