Іноді ми не знаємо, чому діти себе так ведуть і що з цим робити, як правильно спілкуватися. Спробуємо розібратися в одній з таких труднощів.
Агресія (від латинського «напад», «напад») - це руйнівна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), приносить фізичний збиток людям (негативні переживання, перебуваючи-ня напруженості, страху , пригніченості і так далі) (Психо-логічний словник). Вчені А. Басьо і А. Дарки виділяють 5 ві-дов агресії, які схематично можна зобразити дотримуюся-щим чином.
Роздратування (запальність, грубість)
Вербальна агресія (погрози, крики, лайка і т. Д.)
Фізична агресія (фізичні дії проти кого-небудь)
Спрямована (плітки, злобні жарти)
Негативізм (опозиційна манера поведінки)
Ненаправлена (крики в натовпі, тупання і так далі)
Всі ці види агресії можна спостерігати у людей всіх віз-рости, а іноді вони виявляються з самого раннього дитинства.
Так, психологи відзначають, що якщо дитину строго накази-вать за будь-який прояв агресивності, то він вчиться приховувати свій гнів в присутності батьків, але це не гарантує по-тиск агресії в будь-який інший ситуації.
Зневажливе, попустітельское ставлення дорослих до агресивних спалахів дитини також призводить до формиро-ванию у нього агресивних рис особистості. Діти часто вико-ють агресію і непослух для того, щоб привернути до себе увагу дорослого. Малюки, батьки яких відрізняються надмірною поступливістю, невпевненістю, а іноді і беспо-потужністю в виховному процесі, не відчувають себе в повній безпеці і також стають агресивними. Неуве-ність і коливання батьків при прийнятті будь-яких ре-шений провокують дитину на капризи і спалахи гніву, з по-міццю яких діти можуть впливати на подальший хід подій і при цьому домагатися свого. Для того щоб усунути неже-лательно прояви агресії, в якості профілактики пси-хологі радять батькам приділяти більше уваги своїм дітям, прагнути до встановлення теплих відносин з ними, а на певних етапах розвитку сина чи дочки проявляти твердість і рішучість.
Гіперактивність. У літературних джерелах термін «гіперактивність» поки не має однозначного тлумачення. Од-нако багато фахівців до зовнішніх проявів гіперактивно-сті відносять неуважність, імпульсивність, підвищену рухову активність. Серед причин появи гіперактив-ності у дитини можуть бути генетичні фактори, родові травми (85% випадків), перенесені дитиною інфекційні захворювання. До підліткового віку підвищена двигун-ва активність, як правило, зникає, а імпульсивність і Дефі-цит уваги залишаються.
Виявивши гіперактивної дитини, педагогу або батькові чи матері-обходимо звернутися до невропатолога і провести відпо-вующее медичне обстеження.
Пам'ятаючи про індивідуальні особливості гіперактивних де-тей, доцільно працювати з ними на початку дня, а не ввечері, зменшити їх робоче навантаження, робити перерви в роботі. Дорослій необхідно пам'ятати, що інструкції гіперактив-ному дитині повинні бути дуже чіткими і короткими (не більше 10 слів). Гіперактивної дитини необхідно часто заохочувати (для зміцнення впевненості в собі потрібні похвала і схвалення дорослих), тільки робити це не дуже емоційно, щоб не перезбудити дитини). З дитиною необхідно спілкуватися м'яко і спокійно, адже гіперактивні діти дуже чувствитель-ни до криків, можуть легко приєднатися до вашого настрою. Ці діти швидко втомлюються, тому батькам слід огра-нічіть їх перебування в місцях великого скупчення людей, ста-раться не запрошувати в будинок відразу багато гостей. Дотримання будинку чіткого режиму дня - теж одна з найважливіших умов виховання гіперактивної дитини.
Для того щоб допомогти дітям підвищити самооцінку, психологи пропонують проявляти щиру турботу про них і як мож-но частіше давати позитивну оцінку їх діям і вчинкам. Перш за все необхідно якомога частіше називати дитину на ім'я і хвалити його в присутності інших дітей і дорослих. Як показали спостереження, емоційне напруження тревож-них дітей найчастіше проявляється в м'язових затисках в об-ласті обличчя і шиї. Використання елементів масажу і навіть про-стое розтирання тіла сприяють зняттю м'язового напруги-ня. Мама може сама застосувати найпростіші елементів-ти масажу або просто обійняти дитину. Можна також влаштовуються-вать імпровізовані маскаради, шоу, просто розфарбовувати обличчя старими маминими губними помадами. Намагайтеся мен-ше кричати, зупиняти, робити зауваження тривожним дітям, так як це формує відчуття беззахисності у дитини Корисні ги-перактівному дитині спокійні прогулянки з батьками перед сном, під час яких батьки мають можливість відкрити-венно, наодинці поговорити з дитиною, дізнатися про його проблеми. А свіже повітря і розмірений крок допоможуть дитині заспокойся-иться.
Вчений Р. Кемпбелл вважає, що батьки гіперактивної дитини часто допускають три основні помилки (або «пастки») у вихованні.
Потрібно звернутися до психолога
Лікування та виховання гіперактивної дитини має про-водитися комплексно, за участю багатьох фахівців: невро-балки, психолога, педагога і ін. Але навіть в цьому випадку допомога може виявитися неефективною без залучення батьків
Тривожність - це індивідуальна психічна осо-сті, яка полягає в підвищеній схильності досл-ють занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі і в таких, які до цього не мають. Тривожність буває ситуативною і загальної.
Часто плутають поняття «тривожність» і «тривога». Тривога - це епізодичні прояви занепокоєння і хвилювання. Оди-нічно, тобто часто виникає прояви тривоги можуть перерости в стійкий стан, яке і отримало назву «тривожність». Тривога складається з безлічі емоцій, однією з яких є страх. Емоцію страху переживають люди в будь-якому віці, однак кожному віку властиві й так на-зване «вікові страхи», які були вивчені і під-робно описані багатьма фахівцями. З 7 до 11 років дитина найбільше боїться «бути не тим», зробити щось не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам. Таким чином, наявність страхів у дитини є нормою, але якщо страхів дуже багато, то слід вже говорити про наявність тре-вожность і характер дитини. Й. Раншбург і П. Поппер вияви-ли цікаву закономірність: чим вище інтелект дитини, тим більше він відчуває страхів. Однією з головних причин підвищеного рівня тривожності молодших школярів вва-ється порушення дитячо-батьківських відносин (Неудовлетв-ність батьків своєю роботою, матеріальним становищем і житловими умовами істотно впливає на появу тривожності у дітей).
Найчастіше тривожність розвивається тоді, коли дитина знаходиться в стані внутрішнього конфлікту. Він може бути викликаний:
1) негативними вимогами, що пред'являються до дитини, які можуть його принизити або поставити в залежне становище;
2) неадекватними, найчастіше завищеними вимогами;
3) суперечливими вимогами, які пред'являють До дитини батьки і школа.
СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ (вихлюпування) ГНІВУ
Ø Голосно заспівати улюблену пісню.
Ø Пострибати на скакалці.
Ø Використовуючи «стаканчик для криків», висловити всі свої від-ріцательно емоції.
Ø Налити у ванну води, запустити в неї кілька пластмас-вих іграшок і бомбити їх каучуковим м'ячем.
Ø Пускати мильні бульбашки.
Ø Влаштувати «бій» з боксерською грушею.
Ø Полити квіти.
Ø Швидкими рухами руки стерти з дошки.
Ø Пробігти кілька кіл навколо будинку.
Ø Пересунути в квартирі меблі (наприклад, журнальний столик).
Ø Пограти в «настільний футбол» (баскетбол. Хокей).
Ø Випрати білизна.
Ø Віджатися від статі максимальну кількість разів.
Ø Влаштувати змагання «Хто голосніше крикне», «Хто ви-ше стрибне», «Хто швидше пробіжить».
Ø зім'яв кілька аркушів паперу, а потім їх викидами-сить.
Ø Швидкими рухами руки намалювати кривдника, а за-тим закричати на нього.
Ø Зліпити з пластиліну фігуру кривдника і зламати її.
ШВИДКА ДОПОМОГА ПРИ РОБОТІ З гіперактивної дитини
Відвернути дитини від його примх.
Запропонувати вибір (іншу можливу в даний момент діяльність).
Задати несподіване запитання.
Відреагувати несподіваним для дитини чином (пошу-тить, повторити дію дитини).
Чи не наказувати, а просити (але не підлещуватися).
Вислухати то, що хоче сказати дитина (в іншому випадку він не почує вас).
Автоматично, одними і тими ж словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном).
Сфотографувати або підвести дитину до дзеркала в той момент, коли він вередує.
Залишити в кімнаті одного (якщо це безпечно для його здоров'я).
Чи не наполягати на тому, щоб дитина будь-що-будь приніс вибачення.